Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Я піду в далекі гори». 13 українських фільмів про наші Карпати – радять ШоТам і Такфлікс

Опубліковано

Скучили за Карпатами та мрієте бодай на мить перенестися в гори? Кіно – це, звісно, не повноцінна альтернатива подорожам, проте кілька наступних годин будуть для вас дійсно ностальгійними. ШоТам та онлайн-кінотеатр Такфлікс зібрали 13 українських фільмів про наші Карпати. Веселі, трагічні, сучасні та вічна класика. Приємного перегляду!

Так мут співати

Карпати, етнографія
Режисерки: Діана Горбань, Анна Ютченко

Про що фільм? Фільм-колаж, який сплітає людські досвіди, сороміцькі пісні та плин сучасного життя. Сороміцькі пісні – це співанки з еротичними мотивами, які співали на весіллях, вечорницях та застіллях. І хоча в побутовому житті ці пісні співати було соромно, через їхній зміст транслювалися моделі поведінки чоловіка та жінки.

Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».

Май далеко – май добре

Карпати, фільм-портрет.
Режисерка: Ганна Ярошевич.

Про що фільм? Молодий німець Мішель, захоплений природою України, переїжджає до Карпат. У горах він розводить водяних буйволів, що опинилися на межі зникнення. Хлопець мріє присвячувати весь час улюбленій справі, але змушений регулярно повертатися до Німеччини, де працює в сімейному бізнесі й зустрічається з дівчиною Вєрою. Без належного догляду буйволи починають хворіти. До всього Мішеля спіткають негаразди в особистому житті: Вєра не впевнена, що зможе виховати двох маленьких дітей у віддаленому карпатському селі.

Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».

Красна Маланка

Карпати, етнографія.
Режисер: Дмитро Сухолиткий-Собчук

Про що фільм? Це історія про долі людей з румунського села Красна, на території України, які готуються до свята. Свято Маланки є знаковою подією кожного жителя села Красна, особливо для молодих хлопців, для них це головна ініціація в житті. Маланка, карнавал де кожен бере участь і має свою роль, в химерному язичницькому дійстві.

Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».

Манливий, солодкий, без меж

Карпати, антропологія.
Режисери: Тетяна Ходаківська, Олександр Стеколенко.

Про що фільм? Фільм створює зв’язки між невимовністю смерті та буденністю життя. Старий чоловік насвистує, їдучи в машині. Манливий. Мати переживає за своїх дітей, яких можуть з’їсти вовки у лісі по дорозі до школи. Солодкий. Два сусідні міста жорстоко борються за володіння шкіряним м’ячем. Переможці принесуть м’яча на цвинтар.

Без меж. Подорож, що починається як стороннє спостереження того, як люди сприймають смерть, перетворюється на особистий досвід. Оператор-постановник самого фільму помирає перед кінцем зйомок. Або. Італія. Грузія. Україна. США. 16 мм, 35 мм, цифрова зйомка. Усе це утворює мозаїчну структуру, з якої глядачі можуть робити власні висновки і ставити власні питання.

Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».

Дім

Карпати, драма.
Режисерка: Ірина Цілик.

Про що фільм? 1940-ві роки. Карпати, ліси. Десь тут є двоє – Славко і Нуся, що зупиняються на ночівлю в маленькій бідній хатинці, яка більше подібна на зимівку для худоби, ніж повноцінне житло. Втім, варто героям зайти до неї, як стається диво: всередині це велика міська квартира.

Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».

Між небом та горами

Карпати, етнографія
Режисер: Дмитро Грешко

Про що фільм? 2020 рік, світу загрожує пандемія нового та невідомого коронавірусу. В цей час, гірське село Колочава на Закарпатті, продовжує жити буденним життям, адже люди тут стикаються з труднощами постійно. Єдина станція швидкої допомоги в селі та чотири жінки фельдшерки працюють в звичайному режимі. Марію, Тетяну, Анну та Світлану, які працюють фельдшерами на швидкій, в селі дуже добре знають. Вони вже багато років працюють на станції швидкої допомоги, та самі живуть в цьому ж селі.

Незважаючи на пандемію, більшість викликів в цьому селі це хвороби, які нікуди не зникли: інсульти, гіпертонія і серцево-судинні захворювання, панкреатит, алкогольна інтоксикація та інші. Люди і далі страждають від більш важких хвороб, які стають ще небезпечнішими в переповнених ковідними хворими лікарнях.

Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».

Жива ватра

Карпати, екологія.
Режисер: Остап Костюк.

Про що фільм? Це історія про трьох чоловіків різних поколінь, які живуть в українських Карпатах. Та настане весна й усі троє піднімуться в гори вслід за вівчарським покликанням, якому все важче слідувати в сучасному світі.

Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».

Тіні забутих предків

Карпати, класика.
Режисер: Сергій Параджанов.

Про що фільм? Малий гуцул Іванко Палійчук стає свідком загибелі батька у перепалці з чоловіком із ворожого роду Гутенюків. Під час цих подій Іванко знайомиться з Марічкою, донькою вбивці його батька, дає їй ляпаса і викидає хустку в річку. Проте замість ворожнечі між ними виникає приязнь. 

Іван та Марічка ростуть і проводять багато часу разом і закохуються одне в одного. Іван вирушає на заробітки на полонини, плануючи повернутися до зими й одружитися з Марічкою. Проте Марічка несподівано гине. Іван одружується з іншою жінкою — але й далі тужить за Марічкою.

Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».

Брати. Остання сповідь

Карпати, драма.
Режисерка: Вікторія Трофіменко.

Про що фільм? Історія любові та ненависті двох братів, які доживають віку в карпатському селі. Екранізація роману «Джмелиний мед» шведського письменника Торґні Ліндґрена.

Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».

Мої думки тихі

Карпати, трагікомедія.
Режисер: Антоніо Лукіч.

Про що фільм? Молодий звукорежисер Вадим отримує замовлення – записати голоси закарпатських тварин. Це може стати його шансом назавжди залишити «незручну Україну» і переїхати до Канади, подалі від проблем. Помічником у цій роботі стає його мама.

Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».

Захар Беркут

Карпати, класика, драма.
Режисер: Леонід Осика.

Про що фільм? Корисливий і злий боярин Тугар Вовк отримує в своє володіння землі одного з карпатських селищ. Він вважає, що і тутешні люди, які звикли бути вільними, тепер його власність. Програвши протистояння, він утікає до татаро-монголів, обіцяючи їм вигоду. Тепер із татарами належить битися хліборобам і мисливцям, очолюваним хоробрим і відважним Захаром Беркутом. А тим часом між сином старійшини Максимом та дочкою боярина Мирославою спалахує кохання.

Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».

Білий птах з чорною ознакою

Карпати, класика, драма, воєнний.
Режисер: Юрій Іллєнко.

Про що фільм? У прикордонному українському селі неподалік румунського кордону живе багатодітна сімя Леся Звонаря. Четверо його синів грають у сільському ансамблі, проте доля розводить їхні шляхи. Петро примкнув до червоногвардійців, Орест подався до УПА, молодший Богдан залишився вдома. Але їхні шляхи переплітаються то в коханні, то в горах зі зброєю в руках.

Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».

Анничка

Карпати, класика, драма.
Режисер: Борис Івченко.

Про що фільм? 1943 рік. Випадково опинившись на місці недавніх боїв, молода гуцулка Анничка знайшла у лісі пораненого радянського солдата. Дівчина вирішує сховати юнака і допомогти йому стати на ноги — і палко в нього закохується.

Тимчасом наречений Аннички працює в селі поліцаєм на стороні фашистів. Дівчина вирішує втекти з новим коханим до партизанів, та на її шляху стає рідний батько. Анничці доведеться заплатити велику ціну за власну свободу.

Де дивитися? Стрічка на «Такфліксі».

Суспільство

Реєстрація авто, іспити з водіння та багато іншого: у МВС пояснили, як відслідкувати талони за допомогою чат-бота

Опубліковано

Відтепер за допомогою офіційного чат-бота Головного сервісного центру МВС можна слідкувати за талонами на теоретичний та практичний іспити; реєстрацію авто; обмін посвідчення водія; міжнародне посвідчення водія.

Про це повідомляє Урядовий портал.

    Для того, щоб отримати інформацію про наявність вільних талонів, необхідно: перейти в бот, поділитися контактом, обрати послугу та необхідний сервісний центр.

    Читайте також: В Україні для письменників-початківців оголосили грант: як взяти участь

     У разі наявності вільного талона система автоматично надсилатиме повідомлення кожні 10 хвилин. Після сповіщення необхідно зайти в електронний запис, зареєструватися та взяти талон.

    Нагадаємо, українські військові збили російський вертоліт Ка-52 «Алігатор».

    Фото: Урядовий портал

    Читати далі

    Суспільство

    Мінекономіки презентувало каталог індустріальних парків: що у ньому можна знайти

    Опубліковано

    Міністерство економіки України презентувало каталог індустріальних парків, який допоможе підприємствам знайти партнерів або місце з облаштованою інфраструктурою, де можна розмістити свої виробничі потужності, а також залучити нові інвестиції.

    Про це повідомляє пресслужба Мінекономіки.

    У каталозі індустріальних парків потенційний інвестор може знайти все необхідне для успішного вибору місця для свого бізнесу: від спеціалізації парків до місцевих стимулів для резидентів. Детальна інформація про розташування, площу, інфраструктуру та доступні послуги допоможе зрозуміти потенціал кожної локації. Крім того, каталог містить дані про податкові та інвестиційні стимули, що дозволить максимально використати переваги, які надає кожен індустріальний парк.

    Читайте також: Укрпошта випустить дві нові марки до Дня вишиванки

    «Індустріальні парки – це чудова можливість для залучення інвестицій у реальний сектор і стимулювання економіки та розвитку регіонів. Підрахунки показують, що 1 гектар індустріального парку дозволяє створити 50 нових робочих місць, а $1 державних інвестицій в інфраструктуру індустріальних парків – залучити $6 додаткових приватних інвестицій», – зазначила перший віцепрем’єр-міністр України – міністр економіки Юлія Свириденко.

    Вона зазначила, що у 2024 році на розвиток інфраструктури індустріальних парків закладено 1 млрд грн.

    Із каталогом можна ознайомитись за посиланням.

    Нагадаємо, Нова пошта відкрила перші відділення у Великій Британії.

    Фото: Мінекономіки

    Читати далі

    Суспільство

    «Я співаю руками»: як перекладачка жестової мови Уляна Шумило розвиває музичний інклюзив

    Опубліковано

    Вона однією з перших почала перекладати українські пісні жестовою мовою. Найпершими її «ручними каверами» стали пісні Дмитра Монатіка. Уляна мріяла стати балериною, але обрала шлях культурної провідниці для глухих людей. Народившись у батьків, які не мають слуху, жінка зрозуміла, що її місія — боротися за їхні рівні права в суспільстві. 

    Як люди з глухотою переживають війну? Чому важливо перекладати для нечуючих музичні кліпи виконавців, фільми та вистави? Про боротьбу за права людей з глухотою та особисту втрату й порятунок глухих батьків з оточеного Маріуполя розповіла для ШоТам Уляна Шумило.  

    Я стала провідником для своїх глухих батьків 

    Я народилася в батьків, які не мають слуху, і тому автоматично стала для них провідником у цей світ. У дитинстві я займалася балетом і мріяла пов’язати з цим своє життя, утім, травмувала коліно й не змогла продовжувати танцювати. Натомість знайшла себе як перекладачка жестової мови. Почала співпрацювати з УТОГ (Українське товариство глухих) та допомагала глухим звертатися до суду, оформлювати соціальні виплати. Потім я влаштувалася працювати на маріупольський телеканал «Донбас» і перекладала новини. Та я хотіла, щоб глухі не лише розуміли новини регіону, а й знали, які рішення ухвалюють чиновники на сесії міської ради в Маріуполі, тому оббивала бюрократичні пороги, щоб мені дозволили перекладати такі засідання. 

    Але одного разу я натрапила на YouTube-канал естонки, яка перекладає музичні фестивалі. Мене вразило, як вона передає не просто слова, але й ритм і музику. Це захопило мене… Як може глуха людина відчути музику?

    Глухі люди теж хочуть слухати музику

    Я могла перекласти текст пісні, але як показати звучання інструмента? Почала практикувати й зрозуміла, що маю передавати ритм рухами свого тіла. Вперше я «заспівала» руками пісню Діми Монатіка біля нашого маріупольського драмтеатру. Зняла себе на телефон і виклала в соціальні мережі. Я не думала, що це оцінять. Мені почали писати люди, які не чують: «О, нам це цікаво. Продовжуй давай». Потім я переклала другий кліп і назвала його «Сурдокліп». Усе більше почала розвивати цей новий інклюзивний музичний жанр і створила проєкт з Палацом культури молоді — разом із сотнею дітей на головній площі міста ми зробили музичний твір у супроводі жестів на пісню Діми Монатіка «Вічність». 

    Далі я почала працювати ще й над візуалом до своїх перформансів, адже глухі люди сприймають інформацію через візуальні деталі, наприклад, одяг, цікаві образи, зачіску, аксесуари. Мене почали запрошувати на різні фестивалі, де я перекладала артистів. Поступово почала перекладати фільми, вірші, вистави. У київському Театрі ляльок переклала виставу на сцені разом з артистами. Я почала отримувати ще більше коментарів вдячності за свою роботу в соціальних мережах. 

    Мені вдалося задати тренд на музичний переклад жестовою мовою

    Я продовжую розвивати цей інклюзивний культурний діалог, бо ці люди теж заслуговують на те, щоб «почути», якою є наша українська культура різноманітною, талановитою та красивою. Зараз люди з глухотою мають запити на переклади фільмів, бо світ для них нудний. Вони живуть у тиші, тому наша місія — допомогти їм відчути всі барви нашого життя.

    Ці люди теж гідні перекладу фільмів, пісень — усього, що входить у культурну діяльність нашої країни. Мене, певно, Бог з народження послав з місією допомогти своїм батькам та всім іншим глухим. І поки хтось буде прописувати програми допомоги для них на папірцях, я попрацюю для людей, які вже зараз потребують нашої допомоги. 

    Мені подобається музика. Це моє внутрішнє кайфоловство — це відчувають, до речі, і глухі люди. Це видно за мімікою, емоціями. Я починаю шукати пісню, яка мені до душі, потім собі малюю в уяві картинку, як хочу розповісти цю пісню. Думаю, як мені одягнутися, щоб одяг підходив під сенс самої пісні. Я роблю все з першого дублю, не розписую плани. Тут важливо працювати над картинкою, над подачею. Над тим, як ти цю пісню піднесеш і покажеш, а не над самим перекладом.

    Як глухі люди живуть в умовах війни

    Буквально на другому році війни наша влада виділила для людей з вадами слуху смартгодинники, адже глухі можуть почути тривогу тільки за вібрацією. За офіційними даними, у Маріуполі загинули 30 глухих людей. Нині страждають люди з Запоріжжя та Харкова. Я вважаю, що їх на певний час потрібно евакуювати. На сьогодні таким людям допомагають волонтери, які змушені самі більш-менш вчити жести для того, щоб пояснити тим важливу інформацію. Під час блокади Маріуполя я загубила своїх рідних через обстріли — ось вам і відповідь, як живуть глухі під час війни. 

    З 24 лютого по 22 березня 2022 ми з батьками та двома синами не могли евакуюватися з Маріуполя, адже знайомі, які намагались врятуватися, розповідали, як розстрілюють мирні колони. Я не могла ухвалити рішення, що робити. У мене двоє дітей — один з них має інвалідність, та двоє глухих батьків. 22 березня ми наважилися покинути наше рідне місто. Мені повідомили, що з одного з районів вивозять людей у бік росії. Тож я вирішила тікати. Ми бігли під свисти ракет та обстріли з вуличних боїв.  

    У мене в руках була одна маленька сумка, а в батьків, зрозуміло, своє мислення, тому вони вирішили взяти мало не всі 10. Я казала, що ті будуть їх гальмувати, але вони вирішили все одно взяти з собою все найдорожче для них. Ми всі були виснажені та голодні: пили воду з батареї, з бойлера, а їжі вже майже не мали. На той час усі райони окупанти захопили, але в нашому того дня, коли ми вирішили рятуватися, почався вуличний бій. Ми біжимо гуськом, і я чую, що літак пролетів. Повертаюся до батьків, махаю їм рукою, мовляв, присядемо. Присіли. Потім тиша 5 секунд. Знову побігли. Я повертаюся, а їх уже немає. І я не розумію — дітей залишити й побігти за батьками? Ухвалюю рішення, що все ж треба хоча б дітей рятувати. 

    Ми сіли в евакуаційний автобус і потрапили в росію. Там мені довелося пройти «опитування» з ФСБ. Почався найжорстокіший допит з психологічним насиллям — я ж у татуюваннях, відповідно, їм захотілося мене роздягнути. Вони забрали гроші, їжу, але найголовніше — мені тоді віддали дітей. Нас відпустили, і ми виїхали до Берліна.

    Я не знала, чи вижили мої глухі батьки 

    У Берліні я почала займатися евакуацією батьків. Стала писати хлопцю, який разом з нами сидів у підвалі. Він повідомив, що батьки живі — вони повернулися в підвал нашого вже розбитого будинку. На той момент місто росіяни окупували, тільки ще тримався Азовсталь. Цей хлопець зняв на відео батьків, які показували жестами, що вони голодні, квартира згоріла, виїхати не можуть, нічого не чують. І я починаю діяти — прошу кожного волонтера: «Будь ласка, допоможіть евакуювати батьків». Хтось грошей просив, хтось говорив, що «ми за адресами не їздимо», тому що вже й адрес не дуже видно. Волонтерів можна зрозуміти — вони ризикували своїм життям. Це відео поширили всі телеканали, і розлетілися ось ці кадри, де мама з татом показують жестами та просять про допомогу…

    Наступного ранку я отримала дзвінок по Zoom. Я вмикаю і бачу в кадрі Діму Монатіка. Я оторопіла. Він сказав: «Уль, я тут побачив відео твоїх батьків. Виявляється, багато років ти співала мої пісні, позначала мене, а я тебе сліпо не помічав. У мене в самого бабуся й дідусь — глухі люди. Можливо, я тобі можу допомогти?». Єдине, про що я попросила — вивезти батьків, і наступного дня мені дзвонить волонтер та каже: «Я готовий їх забрати. Куди їхати?». 

    Моїх глухих батьків побили кадирівці

    Він приїжджає. Тоді складно було заїхати — на той момент був квітень. Тоді 8 волонтерів затримали як полонених. Щоб проїхати, треба було сплатити оркам за проїзд місцевою валютою — кавою, сигаретами. Волонтеру таки вдалося знайти моїх батьків. Виявляється, вони жили у квартирі сусідів, бо наша згоріла. Але батьки відмовилися їхати, бо під час зачистки їх побили кадирівці, і вони вже нікому не довіряли. Зателефонувати він мені не зміг, бо на той момент зв’язку не було. Йому довелося виїхати з міста, зловити наш український зв’язок і записати моє відеозвернення до батьків. Він мав удруге проїхати російські блокпости та знову їм заплатити товарами. Тоді вивезти батьків вдалося до теж окупованої Василівки, а згодом вже до Запоріжжя.  

    Я взяла двох синів, і ми поїхали з Берліна до Львова й потім до Києва, щоб побачитися з батьками. На сьогодні ми нарешті разом. Моя історія показує, що доводиться зараз переживати глухим у часи війни. Це і знущання, і страх, і повна безпорадність, коли летять ракети, а ти їх навіть не чуєш.

    Ми будуємо інклюзивний музичний простір для глухих

    Зрештою, справжнє людське визнання від глухих я отримала після того, як вийшла з блокади, але від самих перекладачів я отримала хейт — виявляється, я створювала їм конкуренцію. Почалися деякі перешкоди. Перекладачі підбурювали глухих людей, мовляв, дивіться, вона неправильно показує жести. Але я все одно щаслива, бо виходить, що мені вдалося достукатися до інших і показати важливість цього жанру для глухих. 

    Після порятунку моїх батьків разом з Дмитром Монатіком ми зробили спільний кліп «Війна — твоє ім’я» в рамках проєкту редакції “Свої”. Свою місію захисту рівних прав глухих людей я продовжую нині на телеканалі «Дім» та адаптовую програми під їхні потреби. Вони мають жити повноцінним життям так само, як і ми — без обмежень. Бо ми не маємо забувати про тих, хто теж є частиною нашого суспільства. Глухим також важливо розповідати реальні історії з війни, вони хочуть по-своєму слухати музику, фільми. Давайте робити більше контенту для них! Зараз я взялася ще й перекладати документальні фільми. Україна робить у цьому жанрі культурний прорив, і в нас з’являється багато достойних документальних робіт. Нещодавно я переклала фільм Алана Бадоєва «Довга доба» й теж уже отримала гарні відгуки серед «своїх» слухачів. 

    А ще ми маємо підтримувати військових, які втратили слух. Багато з них у депресивному стані та відмовляються вчити жестову мову — мовляв, вони «не інваліди». Зараз я працюю з ними, але нам треба більше фахівців, які могли б не тільки навчити жестової мови, але й психологічно налаштувати на навчання. 

    Читати далі